Українцям розповіли, як можна значно скоротити витрати на опалення

2021 рік показав: тарифи на газ та тепло можуть бути непередбачуваними і якими завгодно високими. Україна – енергозалежна держава і з цим треба змиритися. У таких умовах українцям, щоб не замерзнути, треба зменшувати витрати газу та втрати тепла. Today.ua розказує, що пропонують енергетики, які виходи є, та якою буде ціна такої реформи для простих споживачів.

Що сталося з цінами на газ за останній рік

Газ по $1400 за тисячу кубів – це не лише історичний рекорд у Європі, а й нова реальність, за якою тепер живе світ та Україна. При тому, що у жовтні 2020 року він коштував $160, а навесні 2021 року – $300-400.

Як росли ціни на газ на Голландській біржі за останній рік. Фото: theice.com

Так сталося через те, що провідні держави світу взяли курс на “зелену енергетику”, що означає відмову від викопних видів палива, у першу чергу вугілля. Ідеальний “зеленим” ресурсом є водень, але водневі технології ще надто недосконалі. А тому компромісним ресурсом є природний газ. Згідно прогнозів, у найближчі 10-20 років попит на нього буде дуже високим, відповідно і ціни теж ростимуть.

Україна за рік споживає близько 30 млрд м3 природного газу, при тому, що власний видобуток складає близько 20 млрд м3. Решту ми купуємо за кордоном.

“Ми ніколи як споживачі не будемо контролювати вартість газу та тариф на тепло. Ми енергодефіцитна країна, Тому ми будемо залежні від цін на енергоресурси за кордоном, хоч як би нам цього не хотілося”, – сказав директор асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк.

Єдиним способом, яким можна контролювати наші платіжки, є контролювати об’єм нашого споживання. Тобто, зайнятися енергоефективністю і робити це системно. Але це складний шлях, тому населенню, яке хоче платити за тепло менше, варто розуміти, яка у цього буде ціна.

Що заважає Україні платити менше

Середні втрати в тепломережах українських міст складають близько 17-20%, при тому, що за нормативами повинно бути не більше 13%. Водночас у Житомирі і Вінниці є реалізовані проекти, де в теплоізольованих трубах втрати зменшились до 4%.

Також в Україні є приклади, коли заміна котла автономного опалення в будинку дала економію по газу 37%, або де утеплення будинку та встановлення індивідуального теплового пункту (ІТП) в підвалі дає економію до 70%.

Показовим прикладом ефективного господарювання є центральна районна лікарня в Тростянці (Сумська область), яку реконструювали в рамках децентралізації. Її перевели на місцеві види палива (відходи сільського господарства) та комплексно утеплили. Завдяки цьому витрати на опалення для цієї лікарні в 7 (сім!) разів менші, ніж для такої ж лікарні в сусідньому районі.

Районна лікарня в Тростянці після реконструкції та впровадження заходів з енергоефективності. Фото: Олена Кутняк / Facebook

Енергоефективність – це інструмент, який за один раз може різко зменшити суми в рахунках за тепло чи газ. Якщо Україна системно займеться енергоефективністю, вона легко зможе обходитись тим газом, що видобуває сама. Але тут є два серйозні бар’єри.

Перш за все, проекти, пов’язані з теплокомуненерго, з модернізацією котлів, з перекладкою мереж, не відбуваються швидко. Вони передбачають проведення передінвестиційних ТЕО, аналізу, розробку схем теплопостачання міста, інженерних розрахунків, інвестиційних процесів, монтажних проектів.

Тому тут має збігтися як готовність людей чекати результату, так і добросовісність чиновників, які захочуть взятися за довгий проект, а не вирішать, наприклад, заради легкого піару фарбувати лавочки чи роздавати гречку.

“Коли мер чи міська рада береться за проекти з енергоефективності, результатів своєї роботи вона не побачить. Це переходить їхнім наступникам. Тому питання нормального, якісного муніципального енергетичного планування стоїть грубо: муніципалітети повинні планувати на перспективу 10-15-20 років, інакше ми щороку будемо смикатися, що газ дорогий, а грошей на нього немає”, – пояснив Павлюк.

Друга проблема – де взяти гроші. Енергоефективність – це недешево. Найчастіше міста утеплюються за рахунок кредитів чи програм зі співфінансуванням. А кредити за іноземними програмами енергоефективності – це ще й синонім слова “довго”.

Як приклад Святослав Павлюк навів Миколаїв, де проект від Світового банку з перекладки мереж триває вже 12 років. А Тернопіль, подавши в 2015 році заявку в пограмі модернізації інфраструктури України, зараз дійшов лише до етапу першого тендеру модернізації об’єктів.

Є й інший шлях – кредитуватися швидко, але задорого в українських банках. Навіть під високі відсотки це вигідно.

“Той же Тернопіль, не чекаючи, пішов в український банк, взяв гроші під високий відсоток, поставив у бюджетних будівлях індивідуальні теплові пункти і повернув ці гроші за два сезони за рахунок чистої економії”, – сказав Павлюк.

Де взяти гроші

Як бачимо, в Україні є успішні приклади міст, подібних до Тростянця чи Житомира. Однак такі проекти поки що одиничні, бо системної діяльності у секторі енергоефективності в Україні немає.

“План дій з енергоефективності на 2021-2025 роки або на 2021-2030 роки не прийнятий. Голови у Держенергоефективності не було 22 місяці. А відповідальність по формуванню політики “розмазана” між Мінрегіоном та Міненерго. Грошей в бюджеті на Фонд енергоефективності цього року взагалі не закладали, минулого року було 100 млн грн. На програму “теплих кредитів” цього року заклали 140 млн грн, що було рекордно мало за останні 7 років”, – перерахував проблеми Павлюк.

Локомотивом реформ, на думку фахівців з енергетики, повинна бути держава.

“Ми пам’ятаємо програми, які були на початку 2000-х років, початку 2010 років. Була державно програма при співфінансуванні органів місцевого самоврядування по заміні застарілого обладнання. Це дозволило близько 80% старого обладнання замінити. На сьогодні таких програм немає. Є програма з енергоефективності стосовно будинків ОСББ. Можливо, до неї дозволять включати будинки, які управляються керуючими компаніями. Це дозволить проводити реконструкцію кварталів з реконструкцією котелень. Держава повинна давати копійку, органи місцевого самоврядування – три. Але ініціаторами цього повинна бути держава”, – вважає радник голови правління НАК “Нафтогаз України” Едуард Кругляк.

Енергетики просять дати містам доступ до “довгого” кредитування під низькі відсотки. Це можна було б робити через фонд модернізації муніципальної інфраструктури, де б держава могла гасити частину відсотків. А гроші на це брати з доходів від ренти за видобуток газу – податку, який газовидобувні компанії платять державі за кожну тисячу кубометрів газу, видобутого з українських надр.