Українськими трубами будуть гнати в Європу водень замість звичного метану. Таким чином Україна намагається завантажити свою ГТС, яка після запуску в дію "Північного потоку-2" може виявитися "безробітною". Якщо Україні вдасться реалізувати цей проект, то буде створено чимало нових робочих місць для наших громадян. Крім того, ми будемо глибше інтегровані в європейську економіку. Із неприємних моментів - вартість електроенергії для нас буде рости.
Воднева тема зараз дуже популярна у світі, а в Європі особливо. Епоха вуглеводневої енергетики добігає кінця. По-перше тому, що всі ці запаси вичерпуються. По-друге, і це головне, викиди від продуктів спалювання традиційних енергоресурсів вже зашкалюють. Це губить екологічну рівновагу на планеті, і з цим негайно потрібно щось робити.
Україні готують роль "водневої" держави
Тому Європа взяла курс на декарбонізацію своєї економіки і має намір до середини нинішнього століття досягти успіху в цьому процесі. А заодно й має намір підключити до цього Україну. Втім, Україна і сама не проти, тому що воднева тема могла би непогано розкрутити нашу економіку.
Але для того, щоб гнати по трубі водень, його потрібно мати. Тому Європа хоче (і ми хочемо), щоби цей же водень і вироблявся в Україні. Справа ця вельми затратна та енергоємна. Для виробництва водню, який сам по собі є потужним енергоносієм, знадобиться чимало енергії. Ось такий парадокс. Можна, звичайно, було би підключити до цього теплові станції, які спалювали б вугілля. І за рахунок цієї енергії вироблявся би водень. Однак тоді його виробництво взагалі не мало би сенсу: кому потрібен "чистий" енергорерус, видобутий за рахунок "брудних" викидів в атмосферу?
Тому єдиний шлях - це використання для виробництва водню енергії з відновлюваних джерел - так званої "зеленої" енергії. Її у нас вже є чимало. Однак для масштабного виробництва водню потрібно ще більше. А отже, доведеться будувати нові "зелені" потужності. Це також непогано, проте для нас, пересічних споживачів, все не так райдужно.
Мінуси водневого виробництва
Справа в тому, що "зелена" енергетика доволі дорога. Вона скрізь коштує недешево. А в Україні - тим більше, тому що Україна оплачує "зелену" енергію за непомірно високими тарифами. Частково через це підвищують і далі будуть підвищувати тарифи на електроенергію і для нас, споживачів. Загалом, чим більше ми будемо виробляти у себе водневого палива, тим, очевидно, дорожче доведеться нам платити за електроенергію.
Однак і це ще не все. Українська ГТС, в тому вигляді, в якому вона існує зараз, не придатна для прогонки водню. Справа в тому, що молекули водню, на відміну від молекул метану, дуже малі, і вони легко просочуються крізь мікроскопічні щілини. Тому герметизація трубопроводу повинна бути ідеальна. А отже, знадобляться мільярди доларів на його реконструкцію.
Зрозуміло, що цих грошей у нас немає. Не випадково прем'єр Денис Шмигаль днями заявив в інтерв'ю німецькому виданню Handelsblatt, що Україна сподівається на інвестиції з Європи. І, швидше за все, Європа гроші дасть. Однак і нам також доведеться взяти у фінансуванні цього проекту чималу пайову участь.
Загалом, як і кожна нова справа, а тим більше, ціла нова галузь, воднева енергетика потребуватиме від України чимало витрат: і грошових, і трудових, і інтелектуальних. Але в будь-якому випадку нам краще взятися за цей проект, ніж не братися за нього і залишитися в стороні.
Судячи з усього, нам уже не готові давати гроші просто за те, що ми "не любимо Росію". Європа хоче, щоб ми реально, а не на словах, асоціювалися в неї. Перш за все - своєю пайовою участю у спільних європейських проектах. Втім, якщо це допоможе підняти економіку нашої країни, то чому б і ні? Проте всім нам доведеться платити за такий шанс високими тарифами.
Тим часом, в Україні вже в 2023 році мають намір почати опалювати будинки у двох населених пунктах газоводневою сумішшю. А український мільярдер Рінат Ахметов спільно з німцями має намір запустити в Маріуполі завод з виробництва водневого палива.